Про що ж іще, як не політику?
Як говорив один з героїв радянської культової комедії: “Чувствую, что мы накануне грандиозного шухера”. Так-от, стало очевидно, що шухєр цей розпочався з початком “чумачеччєй” весни в Криму. Зрозуміло, що всі ми розумні задні числом. Однак ситуацію потрібно оцінювати тут і зараз. Що ми маємо??? А нічого доброго, як в одному з анекдотів – одні аналізи, та й то не якісні. Ситуація катастрофічна, при чому не тільки для України, алей для Європи, в першу чергу наших найближчих сусідів, до речі, в недалекому минулому членів “соціалістичного табору”.
Стає зрозуміло, що після неадекватної заяви ВВП про те, що Україна не легітимно вийшла зі складу СРСР, завтра такий закид може пролунати на адресу прибалтійських країн, чи будь-якої іншої держави Центрально-Східної Європи.
Ситуація всередині нашої країни нагадує події часів Центральної Ради, коли влада ніяк не наважувалася на рішучі дії. Підтвердження цим словам можна знайти в текстах проголошених універсалів. Тогочасний Президент М. Грушевський будучи кабінетним вченим-істориком не бажав ні з ким воювати, саме тому він відхилив пропозицію генерала П. Скоропадського про прийняття присяги вірності від 60-тисячного війська. Очевидно, що тоді ніхто не згадував слова давньогрецького історика Полібія – “якщо держава не буди утримувати власну армію, то рано чи пізно вона утримуватиме чужу”. Саме через таку недалекоглядність сталася трагедія під Крутами. Не знаю, наскільки правомірно проводити паралелі з історичним минулим нашої держави…
Ситуація певною мірою нагадує події 1938 року, коли з мовчазної згоди передових європейських країн на поталу Гітлеру віддали Чехію, і тут понеслось…. В нашому випадку мова йде про одну з поки що найбільших країн Європи, знову ж таки не десь на периферії, а в самому центрі. Якщо Європа нас здасть Путлеру, то тим самим вона автоматично підпише собі вирок. Цікаво, чи хтось там про це думає. Якщо думають, то повинні кістками лягти щоб не допустити, інакше поляжемо всі під Путіна, але кожен у свій час.
Здається наша влада реагує на агресивні виклики нашого старшого брата, але біда в тому, що з колосальним запізненням, що може виявитись фатальним. Ясна річ, що позиція в Криму зайнята правильно – не піддаватися на провокації. Однак це легко радити з безпечної відстані і надзвичайно важко виконувати такі вказівки на місці. При чому, що так і не було офіційного звернення через ЗМІ нашого в.о. головнокомандувача збройних сил. А це так само м’яко кажучи не є добре, оскільки аж ніяк не сприяє піднесенню бойового духу наших військовослужбовців. Зробити таку заяву не потребувало ніяких надмірних зусиль чи тим більше матеріальних витрат, однак ця можливість втрачена безповоротно. Так само як могли і жорсткіше діяти в плані блокування кордону з країною-агресором. На своїй території це можна і потрібно було робити відразу, так само як виявлених “екстремальних бойових туристів” не просто відправляти туди, звідки прибули, а затримувати, при чому в присутності журналістів, представників їхніх ЗМІ і офіційних осіб. Не вірю, що таких немає в прикордонних областях. Всі факти прояву намірів деструктивного характеру документувати і матеріали передавати в прокуратуру, СБУ, радбез ООН в Кремль чи ще кудись. Можливо це мало б якісь наслідки, складно говорити про те, що не було зроблено.
Якщо не помиляюся, тиждень тому, в програмі Савіка Шустера була висловлена ідея, що депутати ВР їхали в Крим і працювали з населенням, вели серед них "роз’яснювальні роботи". Однак ідея так залишилася не реалізованою. Природно, що страх таки взяв гору, однак не думаю, що якби до Криму виїхали депутати, причому не один-два, а фракціями, тим більше комуністи і регіонали, їм стали протидіяти. Це було б вже явно не демократично і тим самим Путін власноручно вручив би козир своїм західним опонентам.
Сподіватися на пряму військову підтримку США марно, хоча б тому, що вони реально бояться російської вояччини з їхнім арсеналом. Чого варта лише ракета під кодовою назвою “сатана”, яка реально може дістати західну півкулю. На що можна сподіватися, так це на те, що США зробить обвал цін на нафту і економіка Росії вилетить “в трубу”. В усяку разі певні кроки в цьому напрямі вже робляться.
Чекати на допомогу з боку НАТО теж марна справа. Про що можна говорити на майбутнє, якщо все таки ситуація владнається без військового конфлікту, так це те, що в нас однозначно зміниться ставлення до армії, в першу чергу до строкової служби, від якої навряд чи так будуть масово ухилятися. До того ж буде неприпустимим якщо сама влада не змінить ставлення до армії. В такому випадку вже армія повинна скинути владу. В найближчій перспективі країнам Центрально-Східної Європи як і зрештою Прибалтики необхідно задуматись про створення власного військово-політичного блоку, з метою стримування непомірно зростаючих апетитів Росії. Лідером в такому блоці бачиться Польща – надто вже поляки мають досвід боротьби за свою незалежність у 80-х рр. минулого століття і явно не захочуть мати спільний кордон з Росією, бо історичний досвід у них в цьому плані дуже негативний.
Стає зрозуміло, що після неадекватної заяви ВВП про те, що Україна не легітимно вийшла зі складу СРСР, завтра такий закид може пролунати на адресу прибалтійських країн, чи будь-якої іншої держави Центрально-Східної Європи.
Ситуація всередині нашої країни нагадує події часів Центральної Ради, коли влада ніяк не наважувалася на рішучі дії. Підтвердження цим словам можна знайти в текстах проголошених універсалів. Тогочасний Президент М. Грушевський будучи кабінетним вченим-істориком не бажав ні з ким воювати, саме тому він відхилив пропозицію генерала П. Скоропадського про прийняття присяги вірності від 60-тисячного війська. Очевидно, що тоді ніхто не згадував слова давньогрецького історика Полібія – “якщо держава не буди утримувати власну армію, то рано чи пізно вона утримуватиме чужу”. Саме через таку недалекоглядність сталася трагедія під Крутами. Не знаю, наскільки правомірно проводити паралелі з історичним минулим нашої держави…
Ситуація певною мірою нагадує події 1938 року, коли з мовчазної згоди передових європейських країн на поталу Гітлеру віддали Чехію, і тут понеслось…. В нашому випадку мова йде про одну з поки що найбільших країн Європи, знову ж таки не десь на периферії, а в самому центрі. Якщо Європа нас здасть Путлеру, то тим самим вона автоматично підпише собі вирок. Цікаво, чи хтось там про це думає. Якщо думають, то повинні кістками лягти щоб не допустити, інакше поляжемо всі під Путіна, але кожен у свій час.
Здається наша влада реагує на агресивні виклики нашого старшого брата, але біда в тому, що з колосальним запізненням, що може виявитись фатальним. Ясна річ, що позиція в Криму зайнята правильно – не піддаватися на провокації. Однак це легко радити з безпечної відстані і надзвичайно важко виконувати такі вказівки на місці. При чому, що так і не було офіційного звернення через ЗМІ нашого в.о. головнокомандувача збройних сил. А це так само м’яко кажучи не є добре, оскільки аж ніяк не сприяє піднесенню бойового духу наших військовослужбовців. Зробити таку заяву не потребувало ніяких надмірних зусиль чи тим більше матеріальних витрат, однак ця можливість втрачена безповоротно. Так само як могли і жорсткіше діяти в плані блокування кордону з країною-агресором. На своїй території це можна і потрібно було робити відразу, так само як виявлених “екстремальних бойових туристів” не просто відправляти туди, звідки прибули, а затримувати, при чому в присутності журналістів, представників їхніх ЗМІ і офіційних осіб. Не вірю, що таких немає в прикордонних областях. Всі факти прояву намірів деструктивного характеру документувати і матеріали передавати в прокуратуру, СБУ, радбез ООН в Кремль чи ще кудись. Можливо це мало б якісь наслідки, складно говорити про те, що не було зроблено.
Якщо не помиляюся, тиждень тому, в програмі Савіка Шустера була висловлена ідея, що депутати ВР їхали в Крим і працювали з населенням, вели серед них "роз’яснювальні роботи". Однак ідея так залишилася не реалізованою. Природно, що страх таки взяв гору, однак не думаю, що якби до Криму виїхали депутати, причому не один-два, а фракціями, тим більше комуністи і регіонали, їм стали протидіяти. Це було б вже явно не демократично і тим самим Путін власноручно вручив би козир своїм західним опонентам.
Сподіватися на пряму військову підтримку США марно, хоча б тому, що вони реально бояться російської вояччини з їхнім арсеналом. Чого варта лише ракета під кодовою назвою “сатана”, яка реально може дістати західну півкулю. На що можна сподіватися, так це на те, що США зробить обвал цін на нафту і економіка Росії вилетить “в трубу”. В усяку разі певні кроки в цьому напрямі вже робляться.
Чекати на допомогу з боку НАТО теж марна справа. Про що можна говорити на майбутнє, якщо все таки ситуація владнається без військового конфлікту, так це те, що в нас однозначно зміниться ставлення до армії, в першу чергу до строкової служби, від якої навряд чи так будуть масово ухилятися. До того ж буде неприпустимим якщо сама влада не змінить ставлення до армії. В такому випадку вже армія повинна скинути владу. В найближчій перспективі країнам Центрально-Східної Європи як і зрештою Прибалтики необхідно задуматись про створення власного військово-політичного блоку, з метою стримування непомірно зростаючих апетитів Росії. Лідером в такому блоці бачиться Польща – надто вже поляки мають досвід боротьби за свою незалежність у 80-х рр. минулого століття і явно не захочуть мати спільний кордон з Росією, бо історичний досвід у них в цьому плані дуже негативний.
1 коментар